Хочеться
Бути морем,
сушу в обійми взяти,
хвилями пестити гори,
теплий пісок цілувати.
Хочеться
Бути степом,
трави духмяні ростити,
чути пташині вертепи,
з сонцем відверто дружити.
Хочеться
Бути небом,
чистим, блакитним, безкраїм,
і збудувати для тебе,
тихий куточок раю.
Місяць вештався небом смаглявим
поглядав на кудлату стерню.
Я тобі, ти мені на галяві
Шепотіли: - Кохаю!, - Люблю!
Шовковистий вітрець не байдужий
лоскотав наші юні тіла,
я в обіймах твоїх міцних, дужих,
наче квітка троянди була.
Солов’ї шаленіли у хащах,
а під нами духмяна трава,
я хмеліла, тремтіла від щастя
й обіцянки з тебе не взяла.
А коли усміхнувсь свіжий ранок,
розійшлись в різні боки села,
я життя погубила, я бранка ,
ах, яка ж я, дурненька була.
Не задавай мені питань
не задавай бо я не знаю,
чому без пахощів туман,
шлях навпростець до небокраю.
Чому приходить темна ніч,
у небесах палають зорі…
а ми з тобою віч-на-віч
немов два човники у морі.
Коли в грудях горять серця
за свідка лиш духмяне сіно,
геть забуваєш про Творця,
тоді і море по коліна.
Не задавай мені питань
чому так рано сонце встало,
між нами прослизнув туман
палкі обійми розірвало…
Стоїть зажурена під сонцем,
мов сирота на злих вітрах,
шибки побиті у віконцях,
підплакує старенький дах.
Пониклі, опустілі класи
забули гомін дітвори,
по стінах плями, мов гримаси,
бур’ян вирує у дворі.
А наступає темна нічка
їй сниться понад сто років
щасливі діти, тепла пічка,
поради чуйних вчителів.
Веселі галасливі діти
дарують віру у життя. Читать полностью »
Аванс отримали друзяки
Денис, Павло, Роман і Яків.
Гуртом зайшли до гастроному,
взяли по пляшці: зняти втому.
Усілись на травичку під вербою,
Розмова гречна полилась рікою.
Дениско каже: «А моя Наталка
не їсть, не п’є, так схудла, наче палка.
Бач, каже, зараз така мода,
а я ж люблю пухкеньку насолоду».
«Не вішай носа, - рявкнув Паша, -
Повір, їх примхи – фішка наша.
Не їсть!? І добре, хай стає стрункою.
А ми в той час спокійно під вербою
Отримуємо справжню насолоду…
Ану ж, Романе, прочитай нам оду!»
«Для вас , друзяки, оди я не маю
та загадку добрячу загадаю»
«Ну то давай же, - буркнув Яків, -
ми загадки розгадували всякі ».
«Хто важить вранці двісті кілограмів,
в обід півста, а ввечері п’ять грамів?»
«Романе, гилиш? Не бува такого».
«Е-е-е, друже, за життя побачиш всього.
Хто відгадає – чарочка з горою,
Давайте, друзі, шевеліть «мозгою»».
Хвилин п’ятнадцять у думках пеклися, -
і дружньо перед Ромою здалися.
Той хитро усміхнувся до друзяк:
«Це я, повірте, саме так!
Завжди кричить мені дружина зранку:
- Вставай кнуряко! Хутко до сніданку!»
В обід примчу поїсти, коли чую:
«Прибіг, собако? – Зараз нагодую».
«А ввечері, лягає спати в ліжко,
Шепоче: «Йди до мене, моя мишко…»»
Так хочеться мені
До батьківської хати –
Стежиною пройти,
Матусю обійняти.
Спитати про життя,
В дитинство зазирнути.
Води із джерела
Рукою зачерпнути.
Лечу я, наче птах,
До рідної хатини…
Стежина в бур’янах,
В садочку кущ калини.
Ніхто мене не жде,
Не дасть попить із глека.
Десь на даху стоїть
Сумний, сумний лелека…
Товстуха Петро Володимирович народився 19 червня 1960 року в селі Орлівка Ямпільського району Сумської області у багатодітній сім’ї.
Українець.
В 1977 році закінчив Свіську середню школу №1. Після отримання середньої освіти працював на Свіському насосному заводі.
З 1978 по 1980 рік проходив строкову службу в РА.
У 1982 році переїхав на постійне місце проживання в м. Глухів Сумської області. Працював на м’ясокомбінаті.
З 1985 року, після закінчення школи прапорщиків, служив у Глухівському гарнізоні.
Одружений з Галиною Іванівною. Маю двох синів.
В 1991 році отримав тяжку травму, після чого став інвалідом І-ї групи (прикутим до ліжка). Завдяки підтримці дружини та рідних знайшов своє місце у новому житті. Спробував писати вірші. Твори друкувались у місцевій пресі, у Всесвітній громадсько-політичній газеті «Без бар’єрів», в журналі «Соціальний захист», у збірках: «Глухів літературний», «Славянские колокола», «Злато стремя», «Живи надіє», «Українська хвиля».
Видав чотири збірки гуморесок: «Коза на полюванні», «Дегустація», «Клубочок жартів», «Торба сміху».
На мої вірші створено десяток пісень.
У міському конкурсі на кращу урочисту пісню, зайняв 3-е призове місце. За підсумками 2004 року у міському конкурсі: «Золоте перо» - людина року. Засновник і упорядник альманаху «Українська хвиля».
В 2006 році заснував і очолюю Глухівську міську громадську організацію інвалідів «Надія».
Домінант народної премії «Гордість Сумщини - 2007».
Автор-упорядник збірки творчості людей з вадами здоров’я Глухівського та Кролевецького районів «Живи надіє!».
Переможець обласного конкурсу «Оспівую тебе, мій рідний краю!», присвяченого 70-річчю утворення Сумської області у номінації поетичної творчості «Крилатим словом славлю рідний край!».
За моєю ініціативою у м. Глухові утворено літературно-мистецьке об’єднання «Українська хвиля».
Товстуха Петро Володимирович.
Адреса: 41400, Сумська область, м. Глухів, вул. 70 років Жовтня, буд. 8, кв. 114. Тел. 0544433095, моб. 0932854426.