Про автора

Ім'я Петра Товстухи за кілька років, а точніше за неповних шість, що минули з дня першої публікації його гуморесок у місцевій пресі, стало досить популярним і відомим серед широкого читацького загалу не тільки в Глухові й на Глухівщині, а й далеко за межами області і навіть України. Жанри, в яких працює автор (гуморески, байки, усмішки), традиційно популярні у нашого читача, оскільки гумор був і є невід’ємною рисою українського характеру, а вміння посміятися над людськими вадами (кумедними і  не дуже), власне, над собою, - добра ознака здорового глузду. Сміх, попри всі технічні та інші вигадки, як і раніше залишається надійними ліками від пихатості, скупості, чорних заздрощів, а ще - від простого небажання хоча б іноді подивитися на себе самокритично.

У кожної людини є своє бачення світу і себе, рідненького, в цьому світі. Те, про що і як пише Петро Товстуха, на перший погляд здається простим і невибагливим. Знаєте, такі собі веселенькі замальовки з натури. Та варто замислитись - і починаєш розуміти, що така простота і ясність є природною, а нерідко й досить тонкою. Поруч із майже банальними спостереженнями є речі серйозні й надзвичайно глибокі. Так воно, мабуть, і має бути: якщо ти відважуєшся друкувати свої твори, а отже, виносити на суд людський - ризикуєш отримати чималу критику, бо скільки людей - стільки й вражень, думок, оцінок.

Наведу кілька прикладів, які, на мій погляд, варті бути записаними до творчого активу автора. Оцініть лаконічність і глибину життєвих спостережень від Товстухи:

Помади й кремів не було —

Обличчя квіткою цвіло.

Тютюн смердючий в рот не брали,

Зате які пісні співали!

(«Дешева екзотика»)

А ось ще одна сьогоднішня сумна реалія:

Дід вмикає телевізор - Що там: секс чи жахи?

Там кіно американське:

Стогнуть два невдахи...

(«Заморські зваби»)

...Загальновідомо, що писати про дітей, а тим більше для дітей складніше і відповідальніше, аніж писати для дорослих. Доросла людина завдяки життєвому досвіду вміє моделювати ситуації, робити певні допуски, про щось здогадуватись, вбачаючи несказане в сказаному. Дитину навряд чи можна спокусити на читання або слухання того, що їй не цікаво. Говорити дитині про серйозні речі треба її мовою, коли хочеш бути почутим. На мій погляд, авторові значною мірою це вдається.

Окремо хотілось би звернути увагу на «Веселу абетку». Це не тільки цікаві й повчальні історії для малечі. Це практичний посібник із вивчення непростої, але такої захоплюючої «живої» азбуки. За словами автора, протягом року він працював над своєю версією абетки. І це того варте! Нариклад:

Дітлахи, Дениско йДмитрик,

Доглядають деревщ.

Данилкові допоможуть Дружно донести дрівця.

Або:                         Заревло, загуркотіло,

Затягнуло, загриміло - Зорі зливи злякалися,

Зникли, заховалися.

«Веселу абетку» в майбутньому непогано було б видати окремою ілюстрованою книжечкою. Скільком дітлахам та їх і батькам це стало б приємним і корисним подарунком!

Небайдужий і спостережливий читач «Торби сміху» переконається в тому, що автор постійно і наполегливо, а головне - успішно і продуктивно працює над собою, вдало розширює як тематику, так і образність своїх творів.

Ось, шановні читачі, перед вами четверта книга глухівського автора. Тож читайте і смійтеся на здоров'я!

А Петру Товстусі давайте разом скажемо: «Дай Боже, не остання!»

Комментарии закрыты.